"Життя і творчість Івана Гончарова" - до 205 річчя від дня народження Івана Олександровича Гончарова (1812-1891), російського письменника.
Іван Гончаров народився 6 (18) червня 1812 в Симбірську. Його батько, Олександр Іванович (1754–1819), і мати — Авдотья Матвіївна (1785–1851) (у дівоцтві Шахторіна) належали до купецького стану. У великому кам'яному будинку Гончарових, розташованому в самому центрі міста, з великим двором, садом, численними будівлями проходило дитинство майбутнього письменника.
Коли Гончарову було сім років, помер його батько. У подальшій долі та духовному розвитку письменника важливу роль відіграв його хрещений батько, відставний моряк, Микола Миколайович Трегубов. Він відрізнявся широтою поглядів і критично ставився до деяких явищ сучасного життя. «Добрий моряк» — так вдячно називав Гончаров свого вихователя, який фактично замінив йому рідного батька.
Початкову освіту Гончаров здобув удома, під керівництвом Трегубова, потім у приватному пансіонаті. У десять років його відправили до Москви для навчання в комерційному училищі. Вибір навчального закладу був зроблений за наполяганням матері.
Вісім років провів Гончаров в училищі. Ці роки були для нього важкими й малоцікавими. Духовний та моральний розвиток Гончарова йшов своїм шляхом. Він багато читав. Його справжнім наставником стала вітчизняна література.
Тим часом навчатися в училищі стало зовсім несила. Гончарову вдалося переконати в цьому матір, і та написала прохання про виключення його зі списку пансіонерів. Гончарову вже минуло вісімнадцять. Настав час задуматися про майбутнє. Ще в дитинстві виникла пристрасть до творчості, інтерес до гуманітарних наук, особливо до художньої словесності, — все це зміцнило в ньому думку завершити свою освіту на словесному факультеті Московського університету. Через рік, у серпні 1831 року, після успішної здачі іспитів він став студентом цього навчального закладу.
Три роки, проведені в Московському університеті, стали важливою віхою в біографії Гончарова. Це була пора напружених роздумів — про життя, про людей, про себе. Одночасно з Гончаровим в університеті навчалися Бєлінський, Герцен, Огарьов, Станкевич, Лєрмонтов, Тургенєв, Аксаков та багато інших талановитих молодих людей, які згодом залишили слід в історії російської літератури.
Після повернення в рідні краї, Гончаров служив секретарем губернатора. Служба була нудною і малоцікавою, тому тривала всього рік. Гончаров відправився в Петербург, де влаштувався в міністерство фінансів перекладачем і працював до 1852 року.
Гончаров захоплювався читанням з дитинства, рано проявився талант до письменництва і інтерес до гуманітарних наук.
Свої перші твори — «Хвацький болесть» (1838) і «Щаслива помилка» ( 1839) Гончаров опублікував, взявши собі псевдонім.Розквіт його творчого шляху співпав з важливим етапом у розвитку російської літератури. У 1846 -му році письменник знайомиться з гуртком Бєлінського, і вже в 1847 році в журналі «Современник» публікується «Звичайна історія» , а в 1848 — оповідання «Іван Савич Поджабрин», написане ним шість років тому.
Протягом двох з половиною років Гончаров був у кругосвітній подорожі (1852-1855) , де написав цикл подорожніх нарисів «Фрегат Паллада». По поверненню до Петербурга, опублікував спочатку перші нариси про подорож, а в 1858 році вийшла повноцінна книга.
Його головний твір, знаменитий роман «Обломов», виходить у світ в 1859 році і приносить йому популярність. Гончаров приступає до написання нового твору — роману « Обрив».Змінивши декілька місць роботи, в 1867 році він виходить на пенсію.
Іван Олександрович відновлює роботу над романом « Обрив», над яким трудився довгих 20 років. Автору часом здавалося, що не вистачить сил його закінчити. Однак в 1869 році Гончаров завершив третю частину роману — трилогії, до якої увійшли також «Звичайна історія» і «Обломов».
«Обрив» став останнім великим художнім твором Гончарова. Але після кінця роботи над твором життя його склалося дуже важко. Хворий, самотній, Гончаров часто піддавався душевній депресії. Один час мріялося йому навіть взятися за новий роман, «якщо старість не завадить», як писав він П. В. Анненкову. Але не приступив до нього. Він завжди писав повільно, натужно. Не раз скаржився, що не може швидко відгукуватися на події сучасного життя: вони мають ґрунтовно відстоятися у часі, і в його свідомості. Усі три романи Гончарова були присвячені зображенню дореформеної Росії, яку він добре знав і розумів. Ті процеси, які відбувалися в наступні роки, за власним визнанням письменника, він розумів гірше, і не вистачало у нього ні фізичних, ні моральних сил зануритися в їх вивчення.
Гончаров продовжував жити в атмосфері літературних інтересів, інтенсивно листуючись з одними письменниками, особисто спілкуючись з іншими, не залишаючи й творчої діяльності. Він пише кілька нарисів: «Літературний вечір», «Слуги старого століття», «Поїздка Волгою», «Східним Сибірои», «Травень місяць у Петербурзі». Деякі з них були опубліковані посмертно.
Гончаров залишався в повній самоті й 12 (24) вересня 1891 року він застудився. Хвороба розвивалася стрімко, і в ніч на 15 вересня письменник помер від запалення легенів на вісімдесятому році життя. Іван Олександрович був похований на Новому Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври (у 1956-му перепоховано, прах письменника перенесли на Волкове кладовище).
Коментарi